Перша письмова згадка про Борщів датується 1456 роком. Тоді він був приватновласницьким містом. У XVI, — першій половині XVII ст. містом володіли шляхтичі Дудинські, згодом Золотницький.
На початку XVIII ст. у Борщеві для захисту від нищівних набігів турків і татар споруджується замок. Укріплення розміщувалося над потоком на території, де нині міський ринок. Про зовнішній вигляд замку судити важко, оскільки до нашого часу не збереглися ні оборонні мури, ні башти. Але наявність великої кількості підвалів і розгалужених підземних переходів свідчить про значні розміри й обороноздатність замку. Згадка про давню фортецю збереглась у назвах кількох місць Борщова: Замкова криниця, Замковий потік, Замковий ліс, вулиця Валова.
У 1629 році королівським привілеєм Борщеву надано Магдебурзьке право, за яким місто одержало самоврядування і власний герб (виявити зображення давнього герба міста дослідникам поки що не вдалося). Протягом 27 років (1672-1699) Борщів перебував під владою Туреччини. У результаті першого поділу Польщі в 1772 році Борщівщина підпала під владу Австрії. Спочатку Борщівський повіт входив до Заліщицького, а потім до Чортківського округів. У місті діяли суконні, шевські, ткацькі, кушнірські цехи, працювали дві фабрики — пошиття жіночого одягу та паперова, де за рік виготовляли 200 тюків високоякісного паперу. 1867 року Борщів знову стає центром повіту, зростає чисельність населення. У 1892 році в місті починає працювати перше велике промислове підприємство — тютюновий завод, а вже в 1897 році через Борщів прокладено залізницю Чортків — Іване-Пусте. Незважаючи на помітний розвиток промисловості і ремесла, переважна частина жителів займалася сільським господарством.
У кінці XIX — на початку XX століть значно пожвавився процес національного відродження Борщівщини. В 1891 році засновано товариство "Просвіта" в Борщові. Першим головою товариства був Василь Дроздовський, секретарем — Іван Крочак. З-поміж українських товариств особливе місце посідав інститут "Народний Дім", збудований на народні кошти в 1908 році. Ініціатором і організатором заснування "Народного Дому" виступив адвокат Михайло Дорундяк. Почесним членом — покровителем "Народного Дому" Борщівщини обрали Михайла Грушевського, який неодноразово приїжджав до Борщева і активно підтримував будівництво.
На початку XX ст. українські політичні і культурно-освітні організації значно зміцніли. У повіті діяли осередки "Просвіти", "Соколів", "Січей", "Рідної школи", "Народної торгівлі", українські кредитні товариства. Організаторами-просвітителями Борщівщини були: Й. Шарковський, С. Ковбель, О. Гулла, О.Глібовицький, Є. Калитовський, М. Зелінський, Й. Свидзінський та інші. У 1910 році в місті проживало 4766 чоловік і було 850 будинків.
Після розпаду Австро-Угорської монархії 2 листопада 1918 року в Борщеві проголосили українську владу. Державний повітовий Комісаріат очолив В.Мриц. Багато борщів’ян вступили тоді до лав української Галицької Армії. Тим часом Польща за підтримки держав Антанти ввела свої війська у Східну Галичину. На початку липня 1919 р. уряд ЗУНР на чолі з Є.Петрушевичем переїхав до Борщова. Тут, у штабі армії, відбувалися переговори з Головним отаманом Директорії С.Петлюрою. Трагічність і безвихідність ситуації змусили УГА відступити за Збруч.
У кінці липня 1920 р. Червона Армія зайняла Борщів. Головою Повітового ревкому було призначено М.Вермінського, а секретарем — І.Коп’яківського. Та вже у вересні того ж року знову повернулися поляки.
В умовах існування Польської держави на теренах Борщівщини (1920-1939 рр.) відновили свою діяльність, хоч із обмеженнями, товариство "Просвіта" і ряд інших політичних, економічних і освітніх організацій і товариств. Активні просвітяни Борщева суддя П.Смаль, Л.Петровичева-Смалева, адвокат А.Лунів, І.Лунів, о. Й.Малицький, П.Гораль, С.Воркун, М.Скорохід, М.Дрібнюк, М.Голубець.
17 вересня 1939 року частини Червоної Армії вступили до Борщева. Жителі міста прихильно зустріли радянських воїнів, бо сподівались на краще життя. Однак невдовзі нова влада арештувала місцевих інтелігентів, політичних українських лідерів П.Смаля, С.Воркуна та інших. Заборонено діяльність "Просвіти", ліквідовано кооперативи, читальні і бібліотеки. Розпочалася антирелігійна пропаганда. В той час у Борщові з 1940 року почала працювати лікарня, відкрито середню і дві семирічні школи з українською мовою навчання.
22 червня 1941 року дві тоталітарні держави — Німеччина і СРСР — вступили у жорстокий двобій, ареною якого стала й Україна. Вже 7 липня 1941 р. війська нацистської Німеччини майже на три роки оволоділи Борщівщиною. Місто захопили угорські військові частини. І тільки 6 квітня 1944 року в Борщів вступили бійці 129-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту.
У післявоєнні роки у Борщові збудовано нові підприємства: кукурудзо-калібрувальний завод (1961 р.), цукровий завод (1962 р.), фабрику канцелярських товарів (1964 р.).